Як підтримати дитину після втрати близької людини
Авторка: Діана ПахомоваДата публікації: 26.10.2025
Втрата близької людини для дитини – це один з найскладніших досвідів, який може вплинути на її емоційний розвиток, поведінку та світосприйняття.
Дорослі часто не знають, як правильно підтримати маленьку людину в цей період. Вони намагаються захистити дитину від болю, уникаючи розмов про смерть, проте не завжди усвідомлюють, як дитина переживає втрату.
Процес дитячого горювання має свої особливості і потребує уважного підходу. Діти, що горюють, не завжди виглядають сумними, вони можуть грати, забувати, раптово запитувати про померлого, іноді плакати чи вибухати.
Не варто чекати, що діти "переростуть" біль – їм потрібна активна підтримка, розуміння та конкретні інструменти для опрацювання втрати. Без належної допомоги діти можуть застрягти в болісних емоціях, таких як страх, провина чи ізоляція. Завдання дорослого - стати тим острівцем безпеки, на який можна спертися під час внутрішнього торму.
Корисні матеріали:
● Якщо ви тільки починаєте розмову про втрату, ознайомтеся з нашою статтею Як розказати дитині про смерть близької людини: поради психолога – практичні поради для першої розмови;● Про вікові особливості сприйняття втрати читайте в статті Як діти різного віку сприймають смерть: що враховувати при розмові;● Зверніть увагу на те, Як не варто говорити з дітьми про смерть: слова, що ранять, щоб уникнути поширених помилок.
Способи підтримки дитини у горі
Ми зібрали сім основних способів підтримки, перевірених практикою.
1. СТВОРЕННЯ БЕЗПЕЧНОГО ПРОСТІРУ: ГАВАНЬ ДЛЯ ПОЧУТТІВБезпечний простір – це не стільки фізичне місце, скільки атмосфера прийняття, в якій всі емоції дитини є нормальними і дозволеними. Це ваші обійми, коли вона плаче, і ваше терпляча присутність поруч, коли їй не хочеться говорити.
Чому це важливо: дитині важливо знати, що вона може плакати, мовчати, злитися чи сумувати – і її не будуть засуджувати.
Практичні кроки:
● Виділіть у домі тихий куточок з м'якими подушками, улюбленою ковдрою, іграшками та аркушами для малювання – "куточок емоцій" або "намет спогадів";● Спробуйте “особливий час” з дитиною наодинці без гаджетів, коли вона може обирати, що саме хоче робити - говорити, грати, гуляти;● Дозвольте дитині плакати, кричати або мовчати стільки, скільки потрібно;● Будьте поруч, не намагаючись "виправити" емоції дитини.
2. ЗБЕРЕЖЕННЯ ЩОДЕННОЇ РУТИНИ І СІМЕЙНИХ ТРАДИЦІЙ: ЯКІР СТАБІЛЬНОСТІВтрата близької людини означає для дитини і втрату стабільності. Звичний розклад дня стає рятівним колом, адже після втрати дитині потрібне відчуття передбачуваності.
Чому це важливо: збереження рутини допомагає зменшити тривогу – дитина розуміє, що не все в житті "зламалося". Знайомий ритм дає точку опори і сигнал: "Життя триває".
Практичні кроки:
● Зберігайте звичний розклад: підйом, прогулянки, відвідування гуртків, вечірнє читання казки;● Продовжуйте сімейні традиції (спільні вечері, прогулянки, суботній кіновечір), адаптуючи їх до нової ситуації – наприклад, згадуючи померлого під час трапези;● Створюйте нові ритуали, які включають пам'ять про померлого;● Поступово вводьте зміни, попереджаючи дитину заздалегідь.
Вправа: "Календар традицій" - разом з дитиною створіть календар, де позначте звичні справи та додайте "традиції пам'яті", наприклад, перегляд сімейних фото по суботах або запалювання свічки по неділях. Це допоможе дитині відчути, що зміни - це безпечно.
3. ПІДТРИМКА ПАМ'ЯТІ ПРО ПОМЕРЛОГО: ЛЮБОВ, ЩО ЖИВЕ У СПОГАДАХГоворити про померлого – не означає ятрити рани. Це означає інтегрувати його образ у нове життя родини. Пам'ять – це продовження любові.
Чому це важливо: діти часто бояться, що забудуть померлого. Активна підтримка пам'яті показує, що любов не зникає з смертю. Забувати померлого – не мета, а навпаки: допомогти дитині інтегрувати спогади в життя, зберегти зв'язок із важливою людиною і водночас прийняти, що фізично її більше немає. Це зменшує страх "забути" і перетворює біль на вдячність.
Коробка спогадів:
● Візьміть красиву коробку або скриньку;● Складіть туди фото, листи, речі померлого (годинник, улюблену чашку, камінчик з моря, шарф чи листівку);● Дозвольте дитині додавати свої малюнки, записки;● Регулярно розглядайте вміст разом, розповідаючи історії;● Щовечора дитина може діставати щось і ділитися своїми спогадами.
Книга пам'яті:
● Створіть альбом з фотографіями та спогадами, веселими і сумними моментами;● Запишіть улюблені вирази померлого, його звички;● Попросіть родичів поділитися своїми спогадами;● Дозвольте дитині прикрашати сторінки.
Родинне дерево пам'яті
● Намалюйте дерево, де гілки – це історії про померлого;● На листочках напишіть спогади про померлого;● Прикріпіть листочки до дерева;● Додавайте нові спогади, коли вони з'являються;● Дитина додає листочки з малюнками чи словами.
Меморіальні ритуали
● Запалювання свічки в особливі дні чи день народження померлого;● Приготування улюбленої страви померлого;● Відвідування улюблених місць;● Висадка дерева або квітів у пам'ять.
4. ТВОРЧІСТЬ ПІД ЧАС ГОРЮВАННЯ: МОВА ДУШІ, КОЛИ СЛОВ БРАКУЄІноді почуття настільки сильні, що їх неможливо висловити словами. Творчість стає мовою, яка допомагає опрацювати емоції.
Чому це важливо: через малюнок, ліплення чи гру дитина може безпечно виразити свій біль, символічно прожити втрату, зменшити напругу. Наприклад, запропонуйте дитині намалювати свій сумний день або щасливий спогад з татом.
Малювання емоцій
● Попросіть дитину намалювати свій сум червоним кольором, гнів – чорним;● Намалюйте разом "карту почуттів" – що вона відчуває зараз;● Запропонуйте малювати померлого: "Намалюй, яким ти пам'ятаєш тата";● Не аналізуйте і не оцінюйте творчість, просто будьте поруч, допомагайте та цікавтеся тим, що намальоване без спроби аналізувати.
Листи померлому
● Запропонуйте написати лист померлому і розказати про свій день, поділитися думками чи поставити запитання: "Що ти хотів би сказати татові?";● Для молодших дітей листи можуть бути у вигляді малюнків;● Листи можна залишати біля фотографій померлого.
Ігри
● Дозвольте дитині грати у теми, які пов’язані з утратою - похорон іграшок, війну тощо;● Створіть лялькове сімейство з "померлим" членом;● Не переривайте і не виправляйте сюжет гри.
Інші творчі вправи
● Запропонуйте дитині зліпити з пластиліну свій настрій;● Створюйте історії – записуйте спогади дитини у вигляді казки;● Створюйте аплікації, колажі, дошки.
5. ПРИКЛАД ДОРОСЛИХ У ПРОЖИВАННІ ГОРЯ: БУТИ ЧЕСНИМИ У СВОЄМУ ГОРІДіти вчаться, спостерігаючи за дорослими, дивлячись на нас. Здорове проживання горя дорослими показує дитині, що біль - природний і тимчасовий. Якщо ми приховуємо свої сльози і вдаємо, що "все нормально", дитина отримує сигнал, що сумувати – погано.
Чому це важливо: показуючи власні почуття, ви даєте дитині дозвіл на її власні. Це вчить її, що горювати – це природно і не соромно.
Як це робити:
● Будьте щирими. Не бійтеся сказати: "Мені сьогодні так сумно, я дуже сумую за татом" або "Я сумую за мамою, і це нормально";● Дозвольте собі плакати при дитині, пояснюючи свої емоції;● Розповідайте про свої спогади;● Показуйте, як ви справляєтеся: "Мені сумно, тому я піду прогуляюся" або "Я теж інколи злюся, що так сталося";● Демонструйте, що життя продовжується: "Сьогодні важкий день, але ми все одно приготуємо вечерю".
Вправа: "Історія мого горя" – розкажіть дитині про вашу втрату в минулому і те, що допомогло вам впоратися.
6. ВАЛІДАЦІЯ ЕМОЦІЙ ДИТИНИ: "ТЕ, ЩО ТИ ВІДЧУВАЄШ - ЦЕ НОРМАЛЬНО"Валідизація - це визнання та прийняття почуттів дитини як правильних і зрозумілих, реальних і важливих. Це потужний інструмент, який допомагає дитині не почуватися самотньою у своїх переживаннях. Визнавайте всі емоції: сум, гнів, радість – ці почуття нормальні.
Чому це важливо: не намагайтеся одразу заспокоїти чи відволікти. Називайте емоції і нормалізуйте їх. Визнання емоцій допомагає дитині не соромитися почуттів і не придушувати їх. Це зменшує провину.
Практичні фрази:
● "Тобі зараз дуже сумно, і це нормально";● "Ти маєш право сумувати";
"Здається, тобі дуже самотньо зараз. Це можна зрозуміти";● "Ти сердишся на тата за те, що він помер, я теж іноді це відчуваю, це нормально, хоч він і не винен";● "Я бачу, ти злишся. Це абсолютно нормально – злитися, коли стається щось настільки жахливе";● "Я поруч" та "Твої почуття важливі для мене";● “Будь-які твої почуття – нормальні, і я тут, щоб бути з тобою";● "Не існує правильного чи неправильного способу сумувати".
Що НЕ варто говорити:
● "Не сумуй, тато не хотів би";● "Будь сильною заради мами";● "Все буде добре";● "Ти вже великий/а, тримайся".
Вправа: "Колесо емоцій" – намалюйте коло з емоціями (сум, гнів, радість, страх, провина), дитина вказує стрілочкою, що відчуває сьогодні.
7. ПОЯСНЕННЯ ЗМІН ТА НЕЗМІННОГО: ШО БУДЕ ДАЛІ?Після смерті близької людини дитину найбільше лякає невідомість. Вона не знає, чого ще очікувати. Чітке окреслення змін зменшує тривожність. Дитині важливо розуміти, що змінилося у її житті, а що залишиться стабільним.
Чому це важливо: діти бояться невідомого, тому чітке пояснення дає відчуття контролю і зменшує тривогу.
Структура розмови:
1. Що зміниться: "Ми переїдемо жити до бабусі" / "Тато більше не буде читати тобі казки на ніч, і це дуже сумно" / "Тато більше не зможе приходити на твої виступи" / "Тато більше не буде з нами на святах";
2. Що залишиться незмінним: "Ти залишишся в тій самій школі, з тими самими друзями" / "Але ми так само будемо жити в цій квартирі, ти ходитимеш у свою школу" / "Наша любов до тебе залишиться такою ж сильною" / "Ми все одно будемо святкувати разом";
3. Хто піклуватиметься про дитину: "Я завжди буду дбати про тебе" / "Тепер це буду робити я" / "Я завжди буду поруч";
4. Коли відбудуться зміни: "Переїзд буде через місяць".
Вправа: "Список змін" – разом напишіть два стовпчики: що змінилося і що залишилося так само. Це візуально допоможе дитині побачити, що світ зберігає структуру.
Пам'ятайте: ці способи - не жорсткі правила, а орієнтири. Кожна дитина унікальна, і ваша інтуїція, любов і присутність - найсильніші інструменти підтримки. Проживання горя - це не короткий епізод, а тривалий шлях, а ви - мудрий провідник, який допоможе дитині пройти крізь темряву, не загубивши себе.
Коли дитині потрібна професійна психологічна допомога
Іноді любові та підтримки родини буває недостатньо. І це не означає, що ви погані батьки - це означає, що травма виявилася занадто глибокою, і потрібне втручання фахівця. Не варто чекати, що час "виліку". Якщо горе триває довго чи посилюється, не зволікайте зі зверненням до дитячого психолога.
Ознаки, що дитині потрібна професійна допомога
Емоційні сигнали
● Відсутність емоцій або дитина застрягла в одній фазі горя (наприклад, тільки гнів або сум) понад 2-3 місяці;● Постійні розмови про бажання "приєднатися" до померлого або бажання померти;● Панічні атаки або фобії, пов'язані зі смертю.
Поведінкові зміни
● Часті істерики, агресивні спалахи без видимої причини;● Повна емоційна пасивність, втрата інтересу до всього, що раніше приносило радість;● Відмова від школи, друзів, повна соціальна ізоляція;● Регрес до поведінки молодшого віку (нетримання сечі, повернення до соски, дитяча мова);● Надмірна агресія або повна пасивність, що триває понад місяць.
Фізичні симптоми
● Порушення сну, кошмари про смерть понад місяць;● Втрата або різке збільшення апетиту;● Постійні скарги на біль (голова, живіт, серце) без медичних причин.
Академічні та соціальні проблеми
● Різке падіння успішності в школі;● Неможливість концентруватися понад місяць;● Повне відчуження від однолітків;● Погіршення поведінки, що триває понад місяць.
Якщо ви спостерігаєте декілька з цих ознак одночасно або одну ознаку, але вона посилюється чи не зникає протягом місяця, це сигнал для звернення до фахівця.
Пам'ятайте: звернення до психолога - це не ознака слабкості чи невдачі. Це акт любові та турботи, який може врятувати дитину від тривалих психологічних наслідків травми.
Сила підтримки: від болю втрати до життєстійкості
Найголовніше, що ми маємо розуміти: ми не можемо "вилікувати" дитину від болю втрати чи прискорити процес горювання. Але ми можемо створити умови, в яких її психіка знайде сили для зцілення. Правильно організована допомога може перетворити травматичний досвід на важливий урок життєстійкості, допомогти дитині не просто "перечекати" втрату, а прожити її, інтегрувавши біль у частину життя з теплими спогадами.
Кожна дитина горює по-своєму і у своєму темпі, але існують універсальні потреби: бути почутою, зрозумілою і прийнятою.
Ключові принципи підтримки:
● Говоріть чесно, але відповідно до віку – правда допомагає, брехня руйнує довіру;● Дозволяйте всім емоціям бути – сум, гнів, радість, провина – все нормально;● Зберігайте спогади через ритуали – пам'ять це продовження любові;● Звертайтеся до фахівців, якщо бачите тривожні ознаки – це прояв турботи, а не слабкості.
Саме такий підхід ми втілюємо в безкоштовних групах психологічної підтримки ГО "Важливі" для дітей, які втратили рідних через війну.
Сила спільного горювання величезна: у безпечному просторі діти діляться переживаннями з однолітками, які їх по-справжньому розуміють.
Ми бачимо неймовірні результати. Діти, які приходили до нас замкненими та тривожними, з часом починають говорити про своїх загиблих батьків зі світлим сумом, а не з розпачливим болем. Вони вчаться знову радіти життю, не відчуваючи при цьому провини.
Читайте більше історій трансформації дітей у розділі Історії підтримки. Ці приклади показують, як кваліфікована підтримка допомагає дітям знайти шлях до зцілення.
Також ви можете записати дитину у групу психологічної підтримки дітей у втраті в межах проєкту “Діти полеглих воїнів”.
Разом ми подолаємо біль. Разом ми можемо допомогти дітям зцілитися.
Як підтримати дитину після втрати близької людини
Авторка: Діана ПахомоваДата публікації: 26.10.2025
Втрата близької людини для дитини – це один з найскладніших досвідів, який може вплинути на її емоційний розвиток, поведінку та світосприйняття.
Дорослі часто не знають, як правильно підтримати маленьку людину в цей період. Вони намагаються захистити дитину від болю, уникаючи розмов про смерть, проте не завжди усвідомлюють, як дитина переживає втрату.
Процес дитячого горювання має свої особливості і потребує уважного підходу. Діти, що горюють, не завжди виглядають сумними, вони можуть грати, забувати, раптово запитувати про померлого, іноді плакати чи вибухати.
Не варто чекати, що діти "переростуть" біль – їм потрібна активна підтримка, розуміння та конкретні інструменти для опрацювання втрати. Без належної допомоги діти можуть застрягти в болісних емоціях, таких як страх, провина чи ізоляція. Завдання дорослого - стати тим острівцем безпеки, на який можна спертися під час внутрішнього торму.
Корисні матеріали:
● Якщо ви тільки починаєте розмову про втрату, ознайомтеся з нашою статтею Як розказати дитині про смерть близької людини: поради психолога – практичні поради для першої розмови;● Про вікові особливості сприйняття втрати читайте в статті Як діти різного віку сприймають смерть: що враховувати при розмові;● Зверніть увагу на те, Як не варто говорити з дітьми про смерть: слова, що ранять, щоб уникнути поширених помилок.
Способи підтримки дитини у горі
Ми зібрали сім основних способів підтримки, перевірених практикою.
1. СТВОРЕННЯ БЕЗПЕЧНОГО ПРОСТІРУ: ГАВАНЬ ДЛЯ ПОЧУТТІВБезпечний простір – це не стільки фізичне місце, скільки атмосфера прийняття, в якій всі емоції дитини є нормальними і дозволеними. Це ваші обійми, коли вона плаче, і ваше терпляча присутність поруч, коли їй не хочеться говорити.
Чому це важливо: дитині важливо знати, що вона може плакати, мовчати, злитися чи сумувати – і її не будуть засуджувати.
Практичні кроки:
● Виділіть у домі тихий куточок з м'якими подушками, улюбленою ковдрою, іграшками та аркушами для малювання – "куточок емоцій" або "намет спогадів";● Спробуйте “особливий час” з дитиною наодинці без гаджетів, коли вона може обирати, що саме хоче робити - говорити, грати, гуляти;● Дозвольте дитині плакати, кричати або мовчати стільки, скільки потрібно;● Будьте поруч, не намагаючись "виправити" емоції дитини.
2. ЗБЕРЕЖЕННЯ ЩОДЕННОЇ РУТИНИ І СІМЕЙНИХ ТРАДИЦІЙ: ЯКІР СТАБІЛЬНОСТІВтрата близької людини означає для дитини і втрату стабільності. Звичний розклад дня стає рятівним колом, адже після втрати дитині потрібне відчуття передбачуваності.
Чому це важливо: збереження рутини допомагає зменшити тривогу – дитина розуміє, що не все в житті "зламалося". Знайомий ритм дає точку опори і сигнал: "Життя триває".
Практичні кроки:
● Зберігайте звичний розклад: підйом, прогулянки, відвідування гуртків, вечірнє читання казки;● Продовжуйте сімейні традиції (спільні вечері, прогулянки, суботній кіновечір), адаптуючи їх до нової ситуації – наприклад, згадуючи померлого під час трапези;● Створюйте нові ритуали, які включають пам'ять про померлого;● Поступово вводьте зміни, попереджаючи дитину заздалегідь.
Вправа: "Календар традицій" - разом з дитиною створіть календар, де позначте звичні справи та додайте "традиції пам'яті", наприклад, перегляд сімейних фото по суботах або запалювання свічки по неділях. Це допоможе дитині відчути, що зміни - це безпечно.
3. ПІДТРИМКА ПАМ'ЯТІ ПРО ПОМЕРЛОГО: ЛЮБОВ, ЩО ЖИВЕ У СПОГАДАХГоворити про померлого – не означає ятрити рани. Це означає інтегрувати його образ у нове життя родини. Пам'ять – це продовження любові.
Чому це важливо: діти часто бояться, що забудуть померлого. Активна підтримка пам'яті показує, що любов не зникає з смертю. Забувати померлого – не мета, а навпаки: допомогти дитині інтегрувати спогади в життя, зберегти зв'язок із важливою людиною і водночас прийняти, що фізично її більше немає. Це зменшує страх "забути" і перетворює біль на вдячність.
Коробка спогадів:
● Візьміть красиву коробку або скриньку;● Складіть туди фото, листи, речі померлого (годинник, улюблену чашку, камінчик з моря, шарф чи листівку);● Дозвольте дитині додавати свої малюнки, записки;● Регулярно розглядайте вміст разом, розповідаючи історії;● Щовечора дитина може діставати щось і ділитися своїми спогадами.
Книга пам'яті:
● Створіть альбом з фотографіями та спогадами, веселими і сумними моментами;● Запишіть улюблені вирази померлого, його звички;● Попросіть родичів поділитися своїми спогадами;● Дозвольте дитині прикрашати сторінки.
Родинне дерево пам'яті
● Намалюйте дерево, де гілки – це історії про померлого;● На листочках напишіть спогади про померлого;● Прикріпіть листочки до дерева;● Додавайте нові спогади, коли вони з'являються;● Дитина додає листочки з малюнками чи словами.
Меморіальні ритуали
● Запалювання свічки в особливі дні чи день народження померлого;● Приготування улюбленої страви померлого;● Відвідування улюблених місць;● Висадка дерева або квітів у пам'ять.
4. ТВОРЧІСТЬ ПІД ЧАС ГОРЮВАННЯ: МОВА ДУШІ, КОЛИ СЛОВ БРАКУЄІноді почуття настільки сильні, що їх неможливо висловити словами. Творчість стає мовою, яка допомагає опрацювати емоції.
Чому це важливо: через малюнок, ліплення чи гру дитина може безпечно виразити свій біль, символічно прожити втрату, зменшити напругу. Наприклад, запропонуйте дитині намалювати свій сумний день або щасливий спогад з татом.
Малювання емоцій
● Попросіть дитину намалювати свій сум червоним кольором, гнів – чорним;● Намалюйте разом "карту почуттів" – що вона відчуває зараз;● Запропонуйте малювати померлого: "Намалюй, яким ти пам'ятаєш тата";● Не аналізуйте і не оцінюйте творчість, просто будьте поруч, допомагайте та цікавтеся тим, що намальоване без спроби аналізувати.
Листи померлому
● Запропонуйте написати лист померлому і розказати про свій день, поділитися думками чи поставити запитання: "Що ти хотів би сказати татові?";● Для молодших дітей листи можуть бути у вигляді малюнків;● Листи можна залишати біля фотографій померлого.
Ігри
● Дозвольте дитині грати у теми, які пов’язані з утратою - похорон іграшок, війну тощо;● Створіть лялькове сімейство з "померлим" членом;● Не переривайте і не виправляйте сюжет гри.
Інші творчі вправи
● Запропонуйте дитині зліпити з пластиліну свій настрій;● Створюйте історії – записуйте спогади дитини у вигляді казки;● Створюйте аплікації, колажі, дошки.
5. ПРИКЛАД ДОРОСЛИХ У ПРОЖИВАННІ ГОРЯ: БУТИ ЧЕСНИМИ У СВОЄМУ ГОРІДіти вчаться, спостерігаючи за дорослими, дивлячись на нас. Здорове проживання горя дорослими показує дитині, що біль - природний і тимчасовий. Якщо ми приховуємо свої сльози і вдаємо, що "все нормально", дитина отримує сигнал, що сумувати – погано.
Чому це важливо: показуючи власні почуття, ви даєте дитині дозвіл на її власні. Це вчить її, що горювати – це природно і не соромно.
Як це робити:
● Будьте щирими. Не бійтеся сказати: "Мені сьогодні так сумно, я дуже сумую за татом" або "Я сумую за мамою, і це нормально";● Дозвольте собі плакати при дитині, пояснюючи свої емоції;● Розповідайте про свої спогади;● Показуйте, як ви справляєтеся: "Мені сумно, тому я піду прогуляюся" або "Я теж інколи злюся, що так сталося";● Демонструйте, що життя продовжується: "Сьогодні важкий день, але ми все одно приготуємо вечерю".
Вправа: "Історія мого горя" – розкажіть дитині про вашу втрату в минулому і те, що допомогло вам впоратися.
6. ВАЛІДАЦІЯ ЕМОЦІЙ ДИТИНИ: "ТЕ, ЩО ТИ ВІДЧУВАЄШ - ЦЕ НОРМАЛЬНО"Валідизація - це визнання та прийняття почуттів дитини як правильних і зрозумілих, реальних і важливих. Це потужний інструмент, який допомагає дитині не почуватися самотньою у своїх переживаннях. Визнавайте всі емоції: сум, гнів, радість – ці почуття нормальні.
Чому це важливо: не намагайтеся одразу заспокоїти чи відволікти. Називайте емоції і нормалізуйте їх. Визнання емоцій допомагає дитині не соромитися почуттів і не придушувати їх. Це зменшує провину.
Практичні фрази:
● "Тобі зараз дуже сумно, і це нормально";● "Ти маєш право сумувати";
"Здається, тобі дуже самотньо зараз. Це можна зрозуміти";● "Ти сердишся на тата за те, що він помер, я теж іноді це відчуваю, це нормально, хоч він і не винен";● "Я бачу, ти злишся. Це абсолютно нормально – злитися, коли стається щось настільки жахливе";● "Я поруч" та "Твої почуття важливі для мене";● “Будь-які твої почуття – нормальні, і я тут, щоб бути з тобою";● "Не існує правильного чи неправильного способу сумувати".
Що НЕ варто говорити:
● "Не сумуй, тато не хотів би";● "Будь сильною заради мами";● "Все буде добре";● "Ти вже великий/а, тримайся".
Вправа: "Колесо емоцій" – намалюйте коло з емоціями (сум, гнів, радість, страх, провина), дитина вказує стрілочкою, що відчуває сьогодні.
7. ПОЯСНЕННЯ ЗМІН ТА НЕЗМІННОГО: ШО БУДЕ ДАЛІ?Після смерті близької людини дитину найбільше лякає невідомість. Вона не знає, чого ще очікувати. Чітке окреслення змін зменшує тривожність. Дитині важливо розуміти, що змінилося у її житті, а що залишиться стабільним.
Чому це важливо: діти бояться невідомого, тому чітке пояснення дає відчуття контролю і зменшує тривогу.
Структура розмови:
1. Що зміниться: "Ми переїдемо жити до бабусі" / "Тато більше не буде читати тобі казки на ніч, і це дуже сумно" / "Тато більше не зможе приходити на твої виступи" / "Тато більше не буде з нами на святах";
2. Що залишиться незмінним: "Ти залишишся в тій самій школі, з тими самими друзями" / "Але ми так само будемо жити в цій квартирі, ти ходитимеш у свою школу" / "Наша любов до тебе залишиться такою ж сильною" / "Ми все одно будемо святкувати разом";
3. Хто піклуватиметься про дитину: "Я завжди буду дбати про тебе" / "Тепер це буду робити я" / "Я завжди буду поруч";
4. Коли відбудуться зміни: "Переїзд буде через місяць".
Вправа: "Список змін" – разом напишіть два стовпчики: що змінилося і що залишилося так само. Це візуально допоможе дитині побачити, що світ зберігає структуру.
Пам'ятайте: ці способи - не жорсткі правила, а орієнтири. Кожна дитина унікальна, і ваша інтуїція, любов і присутність - найсильніші інструменти підтримки. Проживання горя - це не короткий епізод, а тривалий шлях, а ви - мудрий провідник, який допоможе дитині пройти крізь темряву, не загубивши себе.
Коли дитині потрібна професійна психологічна допомога
Іноді любові та підтримки родини буває недостатньо. І це не означає, що ви погані батьки - це означає, що травма виявилася занадто глибокою, і потрібне втручання фахівця. Не варто чекати, що час "виліку". Якщо горе триває довго чи посилюється, не зволікайте зі зверненням до дитячого психолога.
Ознаки, що дитині потрібна професійна допомога
Емоційні сигнали
● Відсутність емоцій або дитина застрягла в одній фазі горя (наприклад, тільки гнів або сум) понад 2-3 місяці;● Постійні розмови про бажання "приєднатися" до померлого або бажання померти;● Панічні атаки або фобії, пов'язані зі смертю.
Поведінкові зміни
● Часті істерики, агресивні спалахи без видимої причини;● Повна емоційна пасивність, втрата інтересу до всього, що раніше приносило радість;● Відмова від школи, друзів, повна соціальна ізоляція;● Регрес до поведінки молодшого віку (нетримання сечі, повернення до соски, дитяча мова);● Надмірна агресія або повна пасивність, що триває понад місяць.
Фізичні симптоми
● Порушення сну, кошмари про смерть понад місяць;● Втрата або різке збільшення апетиту;● Постійні скарги на біль (голова, живіт, серце) без медичних причин.
Академічні та соціальні проблеми
● Різке падіння успішності в школі;● Неможливість концентруватися понад місяць;● Повне відчуження від однолітків;● Погіршення поведінки, що триває понад місяць.
Якщо ви спостерігаєте декілька з цих ознак одночасно або одну ознаку, але вона посилюється чи не зникає протягом місяця, це сигнал для звернення до фахівця.
Пам'ятайте: звернення до психолога - це не ознака слабкості чи невдачі. Це акт любові та турботи, який може врятувати дитину від тривалих психологічних наслідків травми.
Сила підтримки: від болю втрати до життєстійкості
Найголовніше, що ми маємо розуміти: ми не можемо "вилікувати" дитину від болю втрати чи прискорити процес горювання. Але ми можемо створити умови, в яких її психіка знайде сили для зцілення. Правильно організована допомога може перетворити травматичний досвід на важливий урок життєстійкості, допомогти дитині не просто "перечекати" втрату, а прожити її, інтегрувавши біль у частину життя з теплими спогадами.
Кожна дитина горює по-своєму і у своєму темпі, але існують універсальні потреби: бути почутою, зрозумілою і прийнятою.
Ключові принципи підтримки:
● Говоріть чесно, але відповідно до віку – правда допомагає, брехня руйнує довіру;● Дозволяйте всім емоціям бути – сум, гнів, радість, провина – все нормально;● Зберігайте спогади через ритуали – пам'ять це продовження любові;● Звертайтеся до фахівців, якщо бачите тривожні ознаки – це прояв турботи, а не слабкості.
Саме такий підхід ми втілюємо в безкоштовних групах психологічної підтримки ГО "Важливі" для дітей, які втратили рідних через війну.
Сила спільного горювання величезна: у безпечному просторі діти діляться переживаннями з однолітками, які їх по-справжньому розуміють.
Ми бачимо неймовірні результати. Діти, які приходили до нас замкненими та тривожними, з часом починають говорити про своїх загиблих батьків зі світлим сумом, а не з розпачливим болем. Вони вчаться знову радіти життю, не відчуваючи при цьому провини.
Читайте більше історій трансформації дітей у розділі Історії підтримки. Ці приклади показують, як кваліфікована підтримка допомагає дітям знайти шлях до зцілення.
Також ви можете записати дитину у групу психологічної підтримки дітей у втраті в межах проєкту “Діти полеглих воїнів”.
Разом ми подолаємо біль. Разом ми можемо допомогти дітям зцілитися.