Історія Марка 8 років

Кейс з практики груп підтримки для дітей полеглих воїнів

“Чому ми не можемо відкопати тата, щоб він жив із нами?” - кричав син*Імена змінені для збереження конфіденційності

Історія, яка почалася з першого дня повномасштабного вторгнення

З першого дня повномасштабного вторгнення чоловік Оксани пішов добровольцем захищати Україну, а вона із шестирічним сином Марком переїхала до більш безпечного міста. Два з половиною роки батько і син бачилися лише по відеозв’язку. Хлопчик звик, що тата немає поряд, але завжди можна подзвонити. Він знав - тато приїде колись у відпустку, а зараз можна поговорити, пожартувати, розповісти якісь хлопчачі таємнички, показати свої малюнки. На жаль, у грудні 2024-го цей зв’язок обірвався назавжди. Довгий час Марк не вірив, що це сталося і не розумів, як прийняти.

Діяти, а не чекати

Оксана одразу зрозуміла: чекати, поки біль сам мине, не можна. "Я сказала собі: дитині не потрібна мама, яка постійно плаче. Їй потрібне життя", - розповідає жінка. Вона шукала будь-які програми підтримки: психологічні курси, арт-терапію, групові заняття. Хлопчик відвідував зустрічі тричі на тиждень, і жодного разу мама не пошкодувала.
"Це не про миттєвий результат. Не так, що сьогодні дитина сумує, а завтра після групи вже весела. Але я завжди була впевнена, що це йому на користь. Самому дуже важко. Ти не зміниш факт втрати, але можеш дати собі й дитині підтримку", – каже Оксана. Вона також сама долучилася до групи підтримки для жінок військовослужбовців. Їй було важливо показати синові: мама теж не закривається в собі, а шукає, з ким поділитися болем, що вони разом вчаться жити далі.

"Йому потрібен був свій простір"

Марк дуже відкритий і комунікабельний хлопчик. На зустрічах він ділився мріями й болем – про бажання заробити мільйони, про ігри з друзями, шкільні історії та про тата, якого так хочеться повернути. "Був момент, коли він кричав: чому ми не можемо відкопати тата, щоб він жив із нами? Це була його єдина справжня істерика", – згадує мама.
Група підтримки стала для хлопчика місцем, де його слухали, чули без повчань і шаблонних фраз, а головне, розуміли. Це особливий простір, де можна розповідати про найболючіше, дитина вчиться говорити про почуття, а не ховає їх усередині.

Немає чарівної пігулки, є довгий процес

Оксана порівнює участь у групі підтримки із маленькою вантажівкою, в яку дитина складає потроху свій біль і перевозить в інше місце, щоб було легше дихати. "Важко сказати, як би було без таких груп, вони допомагають не погіршити емоційний стан, дають можливість проживати втрату поступово. Це не вирішується за місяць чи два, це наш шлях на роки" – зізнається жінка. Вона переконана, групи підтримки потрібні всім родинам, де є втрата чи довге очікування: "Це як маленький пластир. Рана велика, занадто глибока, її нічим не заклеїш. Але можна зменшити біль. Це допомагає і дітям, і батькам".

Ваша дитина пережила втрату і потребує підтримки? Групи психологічної підтримки для дітей та підлітків, які проживають втрату, - це простір, де вона не залишиться наодинці з болем. Тут діти знаходять розуміння, висловлюють почуття та крок за кроком повертаються до внутрішньої рівноваги. Зверніться до нас - ми поруч, щоб підтримати вашу дитину в цей непростий час.