Історія Олексія 15 років: "Тато для мене живий"

Кейс з практики груп підтримки для дітей полеглих воїнів

"Якщо дитина каже, що їй не потрібен психолог - це може бути захистом від болю"*Імена змінені для збереження конфіденційності

"Тато для мене живий". Ця фраза 15-річного Олексія стала поштовхом до дії для його мами Анни.
Сім місяців після трагедії. Олексій категорично уникає будь-яких розмов про смерть батька. Один раз був на кладовищі – і більше не хоче. На встановленні меморіальної таблички біля школи просто закрив очі, не дивився на зображення тата. З'явилися проблеми в школі – байдужість до навчання, перша брехня. Контакт з однокласниками порушився, хлопець замкнувся в собі.
"Дитина стала більш розлючена, роздратована. Я розумію, що в неї підлітковий вік, але зміни в стані помітила саме після загибелі батька", – розповідає Анна. Як лікар, вона розуміла небезпеку такого стану. Прочитала про приховане горе у дітей підліткового віку. Знала, що це може "вибухнути" згодом.

Перші важкі кроки

Пані Анна розуміла, що синові потрібна допомога. Про групи підтримки дітей полеглих воїнів вона дізналася з соцмереж, завдяки "сарафанному радіо". Проте, коли запропонувала сину долучитися, Олексій чинив опір: "Навіщо мені взагалі ці психологи? Мені психолог був дуже потрібен, коли я дізнався новину. А зараз мені це ні до чого".
"Я говорила з ним як лікар про можливі наслідки непропрацьованої травми, як вона впливатиме на його здоров’я. Трохи маніпулювала материнськими почуттями: "Заспокой мене, що в тебе все буде гаразд".
Перші кроки були непростими. Індивідуальні зустрічі Олексію сподобалися більше, там він почувався вільніше та охочіше ділився своїми переживаннями. А от групова робота давалася важче – можливо, через невпевненість або небажання відкриватися перед іншими.
"Він ходив радше як "для галочки", - зізнається мама. - Казав: "Навіщо мені ті вправи - пропрацювати злість чи гнів, що воно мені дасть?". Але все ж таки відвідував кожне заняття, жодного не пропустив та виконував всі завдання".

Зміни, які з’явилися

Хоч загалом емоційний стан Олексія залишається нестабільним - найпомітнішим стало те, що хлопець навчився бодай трохи говорити про свої емоції та ставити філософські запитання.
"Він міг запитати у мене: "А як ти бачиш смерть? Як ти думаєш, що відчуває людина?" - цього раніше не було".Навчання залишилося для нього на другому плані, але зовні він не виявляє апатії - Олексій знайшов сили в спорті. Він повністю занурився в баскетбол, і саме там отримав нове коло друзів та підтримку.
"Так, він досі нервовий, роздратований. Але я бачу: він уже не настільки байдужий, як був спочатку. Маленькими кроками, але рухається вперед", - говорить пані Анна.
Сама пані Анна також відвідує групи підтримки для батьків. Каже, це допомагає їй самій пережити біль втрати.
"Не скажу, що вау, мене відпустило, але ці зустрічі дуже корисні тим, що ми спілкуємося там з дівчатами. Психологи дуже класні, мені подобаються, їхні кваліфікації, рівень, емпатія, те, про що вони говорять. Я відчуваю, що мені боляче, але не так, як було раніше. Все одно я плачу, але я плачу менше".

Чому групи важливі

Пані Анна радить не чекати, поки "саме пройде":
"Якщо дитина каже, що їй не потрібен психолог - це може бути захистом від болю. Допомога потрібна одразу, щоб травма не переросла в серйозні проблеми".
Для самої мами групи стали ще й місцем ресурсу. Вона зізнається, що не залишається наодинці зі своїм болем:"Це допомагає не зануритися у депресію, не “відключитися” від життя. Я бачу, що завдяки психологам ми обоє поступово повертаємося до соціуму".
На запитання, що б вона порадила іншим батькам, які вагаються, чи потрібна їхнім дітям психологічна допомога, пані Анна відповідає однозначно: "Безумовно, треба брати участь. Це один з аспектів проживання горя, втрати. Допомога психолога - це є стандарт надання медичної допомоги в сфері ментального здоров'я. Однозначно треба звертатись".

Пані Анна переконана, що саме завдяки вчасному зверненню за психологічною підтримкою вона сама змогла зберегти себе та допомагає своєму синові вчитися жити далі.
Чи помічаєте ви, що ваша дитина, яка пережила втрату близької людини, потребує підтримки? Якщо так, не залишайте її наодинці з болем. Групи психологічної підтримки для дітей та підлітків, які проживають втрату - це безпечний простір, де вони можуть поділитися своїми переживаннями, знайти розуміння та навчитися справлятися з емоціями. Зверніться до нас, і ми разом допоможемо вашій дитині зробити крок до сповненого сенсом життя.