Головна > Історії підтримки > Історія Маркіяна 8 років
Історія Маркіяна 8 років
Кейс з практики груп підтримки для дітей діючих військовослужбовців
“Чому коли у нас болить зуб ми йдемо до стоматолога, а коли болить душа, то нічого не робимо?”*Імена змінені для збереження конфіденційності
На початку березня 2022 року тато шестирічного Маркіяна обняв сина та дружину і посадив їх в евакуаційний поїзд. А сам вступив до лав ЗСУ. З того часу родина спілкується лише телефоном. І бачать один одного по відеозв'язку, коли є можливість. Маркіян з мамою мешкають зараз у Польщі, а тато боронить країну.
Маркіян активний, добрий і розвинутий хлопчик. За весь цей час він дуже подорослішав і багато чого зрозумів. Але у нього почастішали істерики та агресія. Якось мама хлопчика помітила, що він почав гризти на собі речі. Тому вони звернулися до психолога, який допоміг дитині. Але згодом з’явилися інші проблеми.
Хоча Ірина, мати хлопчика, дуже старається, але замінити сину на 100% улюбленого тата неможливо. Крім того, в оточенні хлопчика у всіх діток тато поруч або вони мають можливість майже у будь-який час спілкуватися, навіть через месенджери. Для Маркіяна, на жаль, це дуже важко, адже його татусь знаходиться на нулі.
Внаслідок цих обставин у хлопчика почало виникати відчуття вселенської несправедливості та безліч запитань: "Чому мій тато служить, а інші ні? Чому той дядя виїхав і не боронить країну від ворога? А коли я взагалі вже побачу та пограюся з татом?" Гордість та образа, розпач та надія, сум та радість – це все одночасно переживає хлопчик ось вже більше ніж два роки.
"Були такі моменти, коли Маркіян навіть не хотів взагалі розмовляти з татом." – розповідає Ірина. – “Йому весь час здавалося, що тільки його тато воює, а інші ні. Я сама хвилююся за чоловіка, а ще треба і дитину заспокоювати та пояснювати. Тому стала шукати психологічну допомогу для таких родин, як наша. На жаль, це виявилось не просто. Тому що потрібна була саме психологічна підтримка для дітей військовослужбовців, тих хто зараз на фронті. Як виявилось, що дуже мало хто надає такі послуги. Але, хто шукає, той завжди знаходить”.
Завдяки групі підтримки, Маркіян зрозумів, що він не один і у багатьох дітей тато або мама боронять країну. У дитини з'явилися друзі, покращилася поведінка, зникло відчуття вселенської несправедливості.
“Йому дуже все сподобалося, - ділиться мама Ірина, - Син сам поставив у пріоритет заняття в групі. Головне, те за чим ми йшли, ми отримали. А ще, особисто мене вразила дуже швидка реакція психологів групи. Тому що були моменти, коли дитині було важко, а також виникли деякі проблеми в школі, я звернулася з запитанням, і одразу отримала поради. Це, як ковток свіжого повітря і дуже цінно, для мене, як для мами”.
“Вважаю, що зараз ми всі – і дорослі, і діти – постраждалі, - продовжує Ірина. - Якщо є хоча б маленька можливість зробити дитину більш щасливою, я нею обов’язково скористаюся. Не всі питання діти можуть обговорювати з батьками, тому що бояться, що нам буде ніяково або боляче. Їм набагато легше розповідати про це досвідченому психологу.
Дитячі групи психологічної підтримки – це місце, де вчать дітей, як впоратися зі своїми страхами та хвилюваннями. Ми, дорослі, часто не дооцінюємо те, що відбувається з нашими дітьми. А вони такі ж самі люди, яким потрібна допомога. І погляд зі сторони буває дуже корисним. Я раджу всім дати своїм дітям цю можливість. Чому коли у нас болить зуб ми йдемо до стоматолога, а коли болить душа, то нічого не робимо?” – ділиться Ірена враженнями після відвідування сином Маркіяном групи психологічної підтримки для дітей військовослужбовців.
Історія Маркіяна 8 років
Кейс з практики груп підтримки для дітей діючих військовослужбовців
“Чому коли у нас болить зуб ми йдемо до стоматолога, а коли болить душа, то нічого не робимо?”*Імена змінені для збереження конфіденційності
На початку березня 2022 року тато шестирічного Маркіяна обняв сина та дружину і посадив їх в евакуаційний поїзд. А сам вступив до лав ЗСУ. З того часу родина спілкується лише телефоном. І бачать один одного по відеозв'язку, коли є можливість. Маркіян з мамою мешкають зараз у Польщі, а тато боронить країну.
Маркіян активний, добрий і розвинутий хлопчик. За весь цей час він дуже подорослішав і багато чого зрозумів. Але у нього почастішали істерики та агресія. Якось мама хлопчика помітила, що він почав гризти на собі речі. Тому вони звернулися до психолога, який допоміг дитині. Але згодом з’явилися інші проблеми.
Хоча Ірина, мати хлопчика, дуже старається, але замінити сину на 100% улюбленого тата неможливо. Крім того, в оточенні хлопчика у всіх діток тато поруч або вони мають можливість майже у будь-який час спілкуватися, навіть через месенджери. Для Маркіяна, на жаль, це дуже важко, адже його татусь знаходиться на нулі.
Внаслідок цих обставин у хлопчика почало виникати відчуття вселенської несправедливості та безліч запитань: "Чому мій тато служить, а інші ні? Чому той дядя виїхав і не боронить країну від ворога? А коли я взагалі вже побачу та пограюся з татом?" Гордість та образа, розпач та надія, сум та радість – це все одночасно переживає хлопчик ось вже більше ніж два роки.
"Були такі моменти, коли Маркіян навіть не хотів взагалі розмовляти з татом." – розповідає Ірина. – “Йому весь час здавалося, що тільки його тато воює, а інші ні. Я сама хвилююся за чоловіка, а ще треба і дитину заспокоювати та пояснювати. Тому стала шукати психологічну допомогу для таких родин, як наша. На жаль, це виявилось не просто. Тому що потрібна була саме психологічна підтримка для дітей військовослужбовців, тих хто зараз на фронті. Як виявилось, що дуже мало хто надає такі послуги. Але, хто шукає, той завжди знаходить”.
Завдяки групі підтримки, Маркіян зрозумів, що він не один і у багатьох дітей тато або мама боронять країну. У дитини з'явилися друзі, покращилася поведінка, зникло відчуття вселенської несправедливості.
“Йому дуже все сподобалося, - ділиться мама Ірина, - Син сам поставив у пріоритет заняття в групі. Головне, те за чим ми йшли, ми отримали. А ще, особисто мене вразила дуже швидка реакція психологів групи. Тому що були моменти, коли дитині було важко, а також виникли деякі проблеми в школі, я звернулася з запитанням, і одразу отримала поради. Це, як ковток свіжого повітря і дуже цінно, для мене, як для мами”.
“Вважаю, що зараз ми всі – і дорослі, і діти – постраждалі, - продовжує Ірина. - Якщо є хоча б маленька можливість зробити дитину більш щасливою, я нею обов’язково скористаюся. Не всі питання діти можуть обговорювати з батьками, тому що бояться, що нам буде ніяково або боляче. Їм набагато легше розповідати про це досвідченому психологу.
Дитячі групи психологічної підтримки – це місце, де вчать дітей, як впоратися зі своїми страхами та хвилюваннями. Ми, дорослі, часто не дооцінюємо те, що відбувається з нашими дітьми. А вони такі ж самі люди, яким потрібна допомога. І погляд зі сторони буває дуже корисним. Я раджу всім дати своїм дітям цю можливість. Чому коли у нас болить зуб ми йдемо до стоматолога, а коли болить душа, то нічого не робимо?” – ділиться Ірена враженнями після відвідування сином Маркіяном групи психологічної підтримки для дітей військовослужбовців.