Головна > Історії підтримки > Історія Дарини
Історія Дарини
Кейс з практики груп підтримки для дітей загиблих воїнів
"Дарина ожила, а разом з нею ожила і я"*Імена змінені для збереження конфіденційності
Навесні 2022 року батько Дарини загинув на фронті. Після втрати дівчинка замкнулася в собі, майже перестала ділитися почуттями та спілкуватися з рідними. Близькі не раз намагалися допомогти Дарині, але її стан майже не змінювався. Тоді родина вирішила звернутися до фахівців і почала шукати психологічну підтримку для дітей, які втратили батьків на війні.
Про групу підтримки для дітей загиблих воїнів родині розповіла психологиня, яка сама не мала можливості працювати з дітьми такого віку і порадила звернутися до проєкту. Долучитися вирішила сама Дарина - за словами бабусі Оксани, онука вже відчувала, що потребує допомоги ззовні. Сама бабуся вірила в результат значно більше: після кожного заняття вона помічала в онуці маленькі, але справжні зміни.
Перші кроки в групі психологічної підтримки
Адаптація до групи не була миттєвою. На початках Дарина здебільшого слухала інших учасників і трималася насторожено, хоч і зізнавалася, що їй цікаво. За словами Оксани, приблизно за два місяці занять дівчинка змогла відмовитися від препаратів, які приймала до того понад чотири місяці.
"Спочатку вона більше слухала. А потім уже без нагадувань чекала на заняття й брала участь у розмовах", - розповідає бабуся.
Одного разу Оксана дізналася, що онука вперше сама заговорила під час ефіру, - і, за її словами, це була вже зовсім інша дівчинка.
Малюнки, які розповіли більше за слова
Дарина почала ділитися з бабусею малюнками, які створювала на заняттях, а вдома малювати стала ще більше. Поступово чорні відтінки в її роботах змінилися на кольорові.Особливим став ефір, присвячений розмові про тат, - тему, яку дівчинка раніше уникала, бо їй було боляче її торкатися. Того дня вона вперше поділилася з бабусею теплими, веселими спогадами про батька - які в них були спільні історії й чим вона на нього схожа.
"Уперше за ці роки Дарина заговорила про тата зі сміхом. Тепер ми можемо разом спокійно дивитися на його фотографії, і навіть вона мене заспокоює, коли бачить, що я ось-ось розплачуся", - каже Оксана.
Одна з ілюстрацій, якою поділилася родина, - портрет дівчини з яскраво-червоним волоссям. За словами бабусі, це малюнок самої Дарини вже після початку занять: обличчя ще серйозне, але вже не похмуре, а невдовзі дівчинка й справді пофарбувала волосся в цей колір. На іншому фото - вже усмішка, якої на обличчі дитини не бачили декілька років.
Що змінилося в родині після психологічної підтримки дитини
За словами Оксани, найпомітніша зміна - у стосунках. Раніше Дарина завжди лише підставляла лоб для поцілунку; тепер вона першою підходить обійняти бабусю.
"Проєкт дав мені відчуття, що онука знову мене чує. Я готова заради своїх онучок на все - вона ожила, а разом з нею ожила і я", - ділиться жінка.
Вона додає, що для родини важливим стало саме розуміння: допомогти дитині може й людина ззовні, не тільки найближчі, які самі проживають ту саму втрату.
"Ми з невісткою самі ще вчимося жити без сина, тож не завжди могли навчити цього й Дарину. А у вашому проєкті це вийшло, і я безмежно вдячна за це", - каже Оксана. Вона зазначає, що живе окремо від невістки, але по сусідству, і навіть не чуючи самих ефірів, добре бачила й відчувала їхній результат.
На думку бабусі, найціннішим для онуки стала сама можливість говорити про те, що болить, і знати, що її почують і підтримають.
Слова підтримки для родин загиблих захисників
Серед побажань до проєкту Оксана назвала заняття і для мам - адже, за її спостереженням, жінки, які самі переживають втрату чоловіків, часто або замикаються в собі, або відмовляються від будь-якої допомоги, намагаючись "бути сильними за двох". Вона також порадила більше говорити про анонімність участі: деякі мами побоюються, що оточення сприйматиме їхніх дітей інакше, - хоча насправді досвід цих дітей справді відрізняється від досвіду однолітків, чиї тати поруч.
Родинам, які пережили подібну втрату і вагаються, чи варто звертатися по психологічну підтримку дітей військових, Оксана радить не відкладати цей крок: дітям потрібне спілкування саме з тими, хто не занурений у ту саму втрату, а знає, як з неї вивести.
Історія Дарини
Кейс з практики груп підтримки для дітей загиблих воїнів
"Дарина ожила, а разом з нею ожила і я"*Імена змінені для збереження конфіденційності
Навесні 2022 року батько Дарини загинув на фронті. Після втрати дівчинка замкнулася в собі, майже перестала ділитися почуттями та спілкуватися з рідними. Близькі не раз намагалися допомогти Дарині, але її стан майже не змінювався. Тоді родина вирішила звернутися до фахівців і почала шукати психологічну підтримку для дітей, які втратили батьків на війні.
Про групу підтримки для дітей загиблих воїнів родині розповіла психологиня, яка сама не мала можливості працювати з дітьми такого віку і порадила звернутися до проєкту. Долучитися вирішила сама Дарина - за словами бабусі Оксани, онука вже відчувала, що потребує допомоги ззовні. Сама бабуся вірила в результат значно більше: після кожного заняття вона помічала в онуці маленькі, але справжні зміни.
Перші кроки в групі психологічної підтримки
Адаптація до групи не була миттєвою. На початках Дарина здебільшого слухала інших учасників і трималася насторожено, хоч і зізнавалася, що їй цікаво. За словами Оксани, приблизно за два місяці занять дівчинка змогла відмовитися від препаратів, які приймала до того понад чотири місяці.
"Спочатку вона більше слухала. А потім уже без нагадувань чекала на заняття й брала участь у розмовах", - розповідає бабуся.
Одного разу Оксана дізналася, що онука вперше сама заговорила під час ефіру, - і, за її словами, це була вже зовсім інша дівчинка.
Малюнки, які розповіли більше за слова
Дарина почала ділитися з бабусею малюнками, які створювала на заняттях, а вдома малювати стала ще більше. Поступово чорні відтінки в її роботах змінилися на кольорові.Особливим став ефір, присвячений розмові про тат, - тему, яку дівчинка раніше уникала, бо їй було боляче її торкатися. Того дня вона вперше поділилася з бабусею теплими, веселими спогадами про батька - які в них були спільні історії й чим вона на нього схожа.
"Уперше за ці роки Дарина заговорила про тата зі сміхом. Тепер ми можемо разом спокійно дивитися на його фотографії, і навіть вона мене заспокоює, коли бачить, що я ось-ось розплачуся", - каже Оксана.
Одна з ілюстрацій, якою поділилася родина, - портрет дівчини з яскраво-червоним волоссям. За словами бабусі, це малюнок самої Дарини вже після початку занять: обличчя ще серйозне, але вже не похмуре, а невдовзі дівчинка й справді пофарбувала волосся в цей колір. На іншому фото - вже усмішка, якої на обличчі дитини не бачили декілька років.
Що змінилося в родині після психологічної підтримки дитини
За словами Оксани, найпомітніша зміна - у стосунках. Раніше Дарина завжди лише підставляла лоб для поцілунку; тепер вона першою підходить обійняти бабусю.
"Проєкт дав мені відчуття, що онука знову мене чує. Я готова заради своїх онучок на все - вона ожила, а разом з нею ожила і я", - ділиться жінка.
Вона додає, що для родини важливим стало саме розуміння: допомогти дитині може й людина ззовні, не тільки найближчі, які самі проживають ту саму втрату.
"Ми з невісткою самі ще вчимося жити без сина, тож не завжди могли навчити цього й Дарину. А у вашому проєкті це вийшло, і я безмежно вдячна за це", - каже Оксана. Вона зазначає, що живе окремо від невістки, але по сусідству, і навіть не чуючи самих ефірів, добре бачила й відчувала їхній результат.
На думку бабусі, найціннішим для онуки стала сама можливість говорити про те, що болить, і знати, що її почують і підтримають.
Слова підтримки для родин загиблих захисників
Серед побажань до проєкту Оксана назвала заняття і для мам - адже, за її спостереженням, жінки, які самі переживають втрату чоловіків, часто або замикаються в собі, або відмовляються від будь-якої допомоги, намагаючись "бути сильними за двох". Вона також порадила більше говорити про анонімність участі: деякі мами побоюються, що оточення сприйматиме їхніх дітей інакше, - хоча насправді досвід цих дітей справді відрізняється від досвіду однолітків, чиї тати поруч.
Родинам, які пережили подібну втрату і вагаються, чи варто звертатися по психологічну підтримку дітей військових, Оксана радить не відкладати цей крок: дітям потрібне спілкування саме з тими, хто не занурений у ту саму втрату, а знає, як з неї вивести.